Сulture as an environment for language typology formation

У розділі продовжено дискусію навколо питання про сутність гіпотези мовної відносності, яку ще іменують гіпотезою Сепіра-Уорфа. Представлено оновлену її інтерпретацію з позицій когнітивно-дискурсивного підходу, представники якого розглядають процеси пізнання і сприйняття людиною фрагментів буття та їх відображення в мовних картинах світу різних етносів з урахуванням належності носів алфавітного (мов SAE) типу письма до  лівопівкульного (символьного) типу мислення, а представників інших типів письма (зокрема й ієрогліфічного) – до правопівкульного (просторово-образного) типу мислення.

Зроблено припущення, що саме культура з її артефактами стала визначальним фактором для завершальної стадії формування граматичного ладу мов, згідно з яким більшість мов світу класифіковано у структурному плані за 4 типами. 

Наведено ключове положення теоретичної концепції В. фон Гумбольдта про те, що мови фіксують особливості національного світогляду, яке по-різному тлумачили послідовники вченого. Напрям нових досліджень у цій сфері дістав назву неогумбольдтіанство, яке розвивали європейські вчені й американські етнолінгвісти. Зосереджено увагу на критиці гіпотези мовної відносності (гіпотези Сепіра-Уорфа), яка була як конструктивною, так і деструктивною.

Зроблено підсумок, суть якого полягає в тому, що когнітивно-дискурсивний вектор у лінгвістиці змусив учених знову повернутися до гіпотези мовної відносності, яка стає ще більш популярною, аніж вона була за життя Б. Уорфа. Мовознавці продовжують накопичувати факти, передовсім експериментальні, для її підтвердження. І, незважаючи на різне ставлення до неї вчених, все ж таки перспективним аспектом у неоуорфіанстві, як і власне в теорії самого Б. Уорфа, є врахування фактора людини і культури у становленні мовної типології з акцентом не лише на формальному, а й на змістовому аспекті мови.